Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 924/128/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Перлина Поділля-2005"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014у справі№ 924/128/14 господарського суду Хмельницької областіза позовомдочірнього підприємства публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг"доприватного підприємства "Перлина Поділля-2005"простягнення 72 030, 00 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Цибенко В.В., дов. від 14.04.2014

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В січні 2014 року дочірнє підприємство публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" про стягнення 72 030, 00 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 012-Л від 05.03.2008, укладеного між сторонами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору фінансового лізингу № 012-Л від 05.03.2008 та додаткових угод до нього.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.04.2014 (суддя Шпак В.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Перлина Поділля-2005" на користь дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" 47 760, 00 грн. заборгованості та 1 211, 40 грн. судового збору. У стягненні 24 270, 00 грн. відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що з розірванням договору фінансового лізингу зобов'язання відповідача по сплаті передбаченого договором фінансового лізингу платежу, а саме: винагороди лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу не припинилися, оскільки сторони в договорах № 2 від 05.10.2010, № 3 від 17.11.2010 та № 4 від 29.04.2011 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу № 012-Л від 05.03.2008 погодили вважати припиненими зобов'язання відповідача, як лізингоодержувача, по сплаті зазначеного платежу саме з моменту здійснення відповідачем повного розрахунку. Врахувавши викладене, суд визнав доведеною наявність у відповідача перед позивачем заборгованості зі сплати передбаченої договором фінансового лізингу винагороди лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу у розмірі 47 760, 00 грн. з урахуванням сплаченої відповідачем суми на час подання позову у даній справі.

Відмовляючи у стягненні 24 270, 00 грн., суд виходив з того, що строк оплати зазначеної суми згідно затвердженого сторонами в договорі № 4 від 29.04.2011 графіку не настав.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 (колегія суддів у складі: Розізнана І.В. - головуючий, Мельник О.В., Грязнов В.В..) апеляційну скаргу приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 02.04.2014 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі приватне підприємство "Перлина Поділля-2005" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 05.03.2008 між дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" (лізингодавець, позивач) та приватним підприємством "Перлина Поділля-2005" (лізингоодержувач, відповідач) укладено договір фінансового лізингу, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язався придбати від свого імені у власність та передати лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу мобільний сортувальний комплекс FINTEC 542, стандартної заводської якості одна одиниця техніки (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався сплатити лізингодавцю авансовий платіж в розмірі і порядку, визначеному пунктом 2.2. цього договору, та прийняти предмет лізингу у лізинг. Вартість предмета лізингу на момент укладення цього договору становила 1300 000 грн.

Згідно з п. 1.2. договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу строком на 36 місяців, починаючи з дня підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу відповідно до п. 3 цього договору. Протягом строку лізингу лізингоодержувач зобов'язався сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно вимог, встановлених статтею 4 цього Договору. За умови належного виконання своїх грошових зобов'язань та інших обов'язків за цим договором лізингоодержувач має право користуватись предметом лізингу згідно умов, встановлених статтею 7 цього договору, а по закінченню строку лізингу та виконанні всіх умов договору лізингодавець зобов'язався передати належним чином право власності на предмет лізингу лізингоодержувачу.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати лізингодавцю передбачені цією статтею лізингові платежі, до складу яких входить: а) відшкодування лізингодавцю сум страхових платежів, що сплачені або сплачуються ним згідно договору майнового страхування предмету лізингу; б) винагорода лізингодавця за надання послуг фінансового лізингу, що розрахована згідно п. 4.2.; в) відшкодування вартості предмету лізингу згідно додатку № 2 даного договору; г) компенсація витрат з конвертації відповідно до п. 4.2.; д) відшкодування витрат лізингодавця на сплату процентів та будь-яких інших платежів за кредитом, що їх фактично понесе лізингодавець; е) інші документарно підтверджені витрати, що їх несе лізингодавець при наданні послуг фінансового лізингу лізингоодержувачу. Сплата лізингових платежів за цим договором здійснюється лізингоодержувачем щомісячно протягом всього строку лізингу.

Додатком №1 від 05.03.2008 до договору (специфікація предмету лізингу) сторони встановили найменування, асортимент, комплектність, кількість предмету лізингу; додатком №2 визначили графік лізингових платежів.

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач відповідно до акту приймання-передачі від 28.03.2008 передав, а відповідач прийняв наступну техніку: мобільний сортувальний комплекс FINTEC 542 (предмет лізингу).

Додатковими угодами №012-Л/1 від 11.07.2008 і №012-Л/2 від 30.12.2008 позивач та відповідач змінювали графіки лізингових платежів.

Договором № 2 від 05.10.2010 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу №012-Л від 05.03.2008 лізингодавець і лізингоодержувач дійшли згоди про вилучення обладнання та розірвання (припинення дії) договору фінансового лізингу. Пунктами 2, 3 вказаного договору № 2 від 05.10.2010 сторони погодили, що повернення обладнання по розірваному договору фінансового лізингу проводиться комісією у складі уповноважених представників лізингодавця і лізингоодержувача згідно наведеного переліку. За результатами прийому-передання складається акт вилучення предмету лізингу, який оформляється в день передання обладнання в двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін. Після вилучення обладнання та оформлення акту вилучення, лізингоодержувач зобов'язався сплатити різницю між ціною реалізації обладнання та нарахованими лізингодавцем платежами (лізинговій винагороді та основному боргу) по договору фінансового лізингу. Факт повного розрахунку між лізингодавцем і лізингоодержувачем оформляється актом звірки взаєморозрахунків, затвердженим підписами і печатками сторін. Після передання обладнання, сплати різниці платежів та оформлення акту звірки лізингодавець і лізингоодержувач підтверджують, що вони не мають одна до одної фінансових, майнових чи інших претензій по виконанню умов договору фінансового лізингу.

Відповідно до п. 5 договору № 2 від 05.10.2010 з моменту повного розрахунку та підписання акту звірки по даному договору лізингодавець і лізингоодержувач не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що випливають з умов договору фінансового лізингу.

Судами встановлено, що предмету лізингу, а саме: мобільний сортувальний комплекс FINTEC 542 було вилучено згідно акту від 05.10.2010.

17.11.2010 сторони уклали договір №3 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу №012-Л від 05.03.2008, відповідно до п. 1 якого сума залишку по винагороді лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу, склала 86000, 00 грн. Згідно з п. 2 договору № 3 від 17.11.2010 лізингодавець зобов'язався сплатити суму залишку заборгованості по винагороді лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу, відповідно до наведеного за текстом договору графіку зі сплатою 15,5 відсотків річних у гривні на залишок суми заборгованості, а саме: 20.12.2010 - 5000 грн.; 20.03.2011 - 40 000 грн.; 20.04.2011 - 41 000 грн. Пунктом 3 договору № 3 від 17.11.2010 сторонами встановлено, що з моменту повного розрахунку та підписання акту звірки по даному договору лізингодавець і лізингоодержувач не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що випливають з умов договору фінансового лізингу.

29.04.2011 між сторонами укладено договір №4 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу №012-Л від 05.03.2008, в пункті 1 якого сторони визначили, що сума залишку заборгованості по винагороді лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу склала 93 500, 00 грн., яку лізингоодержувач зобов'язався сплачувати щомісячно у відповідності до встановленого у зазначеному договорі № 4 від 29.04.2011 графіку, починаючи з 31.05.2011 та закінчуючи 30.11.2014. Пунктом 4 договору № 4 від 29.04.2011 сторонами встановлено, що з моменту повного розрахунку та підписання акту звірки по даному договору лізингодавець і лізингоодержувач не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що випливають з договору.

Проте, відповідач лише частково погасив встановлену в договорі № 4 від 29.04.2011 заборгованість, сплативши 21 470, 00 грн. протягом періоду з 06.05.2011 по 03.10.2012, у зв'язку з чим позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості (листи №064 від 16.07.2013 та №014 від 20.03.2013).

Однак, відповідач вимоги листів не задовольнив, суму заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною 2 пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що договором №2 від 05.10.2010 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу №012-Л від 05.03.2008 сторони дійшли до згоди про вилучення обладнання та розірвання (припинення дії) договору фінансового лізингу. Пунктом 3 договору сторони встановили, що після вилучення обладнання та оформлення акту вилучення, лізингоодержувач зобов'язався сплатити різницю між ціною реалізації обладнання та нарахованими лізингодавцем платежами (лізинговій винагороді та основному боргу) по договору фінансового лізингу. Крім того, пунктом 5 договору сторони погодили, що з моменту повного розрахунку та підписання акту звірки по даному договору лізингодавець і лізингоодержувач не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що випливають з умов договору фінансового лізингу.

Договором № 3 від 17.11.2010 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу №012-Л від 05.03.2008 сторони визначили графік погашення залишку заборгованості по винагороді лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу строком до 20.04.2011, а договором № 4 від 29.04.2011 про внесення змін та доповнень строком до 30.11.2014.

Пунктом 3 договору № 3 від 17.11.2010 та пунктом 4 договору № 4 від 29.04.2011 сторонами також встановлено, що з моменту повного розрахунку та підписання акту звірки по даному договору лізингодавець і лізингоодержувач не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що випливають з договору.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з розірванням договору фінансового лізингу зобов'язання відповідача по сплаті передбаченого договором фінансового лізингу платежу, а саме: винагороди лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу не припинилися, оскільки сторони в договорах № 2 від 05.10.2010, № 3 від 17.11.2010 та № 4 від 29.04.2011 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу № 012-Л від 05.03.2008 встановили нові зобов'язання стосовно розміру винагороди лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу, порядку та строків оплати такого платежу, а також погодили вважати припиненими зобов'язання відповідача, як лізингоодержувача, по сплаті вказаного платежу саме з моменту здійснення відповідачем повного розрахунку. Наведеним спростовуються твердження відповідача про припинення усіх зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором фінансового лізингу № 012-Л від 05.03.2008, у зв'язку з розірванням вказаного договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач свого обов'язку зі сплати заборгованості по винагороді позивача за надані послуги фінансового лізингу не виконав, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Доказів сплати відповідачем позивачу вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки станом на дату звернення позивача з позовом у даній справі (22.01.2014) відповідач згідно затвердженого сторонами в договорі № 4 від 29.04.2011 графіку погашення залишку заборгованості по винагороді лізингодавця за надані послуги фінансового лізингу мав сплатити 69 230, 00 грн., а не всю суму боргу, як зазначає позивач. Проте, відповідач лише частково погасив встановлену в договорі № 4 від 29.04.2011 заборгованість, сплативши 21 470, 00 грн. протягом періоду з 06.05.2011 по 03.10.2012, у зв'язку з чим, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 47 760, 00 грн. та обґрунтовано відмовив у стягненні 24 270, 00 грн. з огляду на те що строк оплати зазначеної суми згідно графіку, затвердженого сторонами в договорі № 4 від 29.04.2011 про внесення змін та доповнень до договору фінансового лізингу, не настав.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 у справі № 924/128/14 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк